Щодо історії та особливостей парка-пам’ятки садово-паркового мистецтва «Тростянецький»

Ігнатенко В.А., Самодай В.П.

Краснотростянецьке відділення УкрНДІЛГА

Сумська обл., м.Тростянець, вул. Нескучанська, 15.

На західній околиці м. Тростянець Сумської обл., частково на території Тростянецької міської ради (66,6 га), частково Станівської сільської ради (189,4 га) розташований парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Тростянецький». Основою парку є дібровний масив природного походження. Композиційну вісь його становить каскад з трьох штучних водойм загальною площею 18,4 га, дві з яких було утворено на початку ХІХ століття, шляхом побудови двох дамб на річці Тростянець, а третя – у 80-х роках уже ХХ століття. На схилах різної крутизни (7-15°, а інколи 30-35°) та експозиції, що збігають до водойм, виростають дуб, ясен, липа, клен, Ближче до водойм тоді ж висадили біогрупи сосни та ялини.
Будівництво парку розпочалось з облаштування доріг навколо ставків, вимощування їх цеглою, прокладання спланованих по горизонталях доріжок на крутих, покритих лісом схилах. в глибині лісу , у вершині однієї із заток найбільшого ставка було споруджено грот з трьома арками по фасаду, викладеними із каменя піщаника. Вінчався грот куполом із червоної цегли, який начебто утворював другий поверх, по колу якого мали місце кілька вікон, облямованих диким каменем. Тут вдалося максимально використати красу природного пейзажу і гармонійно поєднати його з архітектурою споруди.
Згідно Державного кадастру природно-заповідного фонду України парк засновано на початку ХІХ століття. На той час це були земельні володіння Олександри Надаржинської – онуки Тимофія Васильовича Надаржинського – першого володаря Тростянецького маєтку, який був духовником Петра І. Далі Тростянецьким маєтком володіли нащадки Надаржинських по чоловічій лінії, аз 1820 року по жіночій лінії у роді Корсакових, а з 40-х років у роді князів Голіциних. За князів Голіциних згаданий раніше грот використовувався для проведення театралізованих вистав. Під час вистав для створення більшого ефекту, артисти перевдягалися в німф та сильфід, а ліс навколо грота було ілюміновано [1]. З того часу ця споруда відома під назвою «Грот німф».
В 1864 році в Тростянці у Голіциних гостював П. І. Чайковський, на той час – студент Петербургської консерваторії. Він був у великому захопленні від природи Тростянця, про що писав у листі до своєї сестри [2]. Саме тут він створив свій перший великий твір – увертюру до драми Островського «Гроза».
В 1868 році князь Олексій Васильович Голіцин продав Тростянецький маєток купцю А. А. Марку, у якого в 1874 році його придбав Леопольд Єгорович Кеніг, відомий на той час цукрозаводчик. До Жовтневої революції Тростянецький маєток перебував  у власності нащадків Л. Є. Кеніга [3].
Весь цей період парк утримувався в належному стані, постійно облаштовувався, будувались нові споруди та висаджувались нові рослини. На схилах яру, що безпосередньо примикають до Тростянця, було висаджено сосну Веймутову, сосну чорну австрійську, модрину, ялину.
На північному узліссі дібровного масиву, що є також територією парку, на початку ХХ століття зведено будинок в стилі модерн, в якому проживала родина керуючого лісовим господарством останнього власника Тростянця (Юлія Леопольдовича Кеніга). Будівля двоповерхова, з баштою в східній її частині і добре вписується в оточуюче середовище. На даний час в будівлі розташована наукова установа лісового профілю – Краснотростянецьке відділення Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації. До будинку веде алея з липи кримської ( за нашими даними – єдине місце виростання цього виду у Сумській обл.). Вік лип перевищує 100 років, санітарний стан цілком задовільний.
В природному деревостані парка – пам’ятки ростуть дуби віком 350-400 років з низько опущеними широкими кронами. які є характерними для дерев, що виросли на свободі, чи, принаймні, не в густому стоянні. На це звертав увагу проф. М. М. Орлов [4], а пізніше і В. В. Гурський [5]. Дерева інших видів (ясен, клен, липа) мають значно менший вік. Звідси можна припустити, що під час створення парк не мав тієї повноти, як то є зараз. Густим є і підлісок, головним чином з ліщини та бруслини. Разом з підростом липи, ясена, ільма та інших порід підлісок утворює майже непроникний для ока ярус.
У трав’яному покриві можна виділити аспект ранньовесняних ефемероїдів (проліска, ряст, пшінка та деякі інші) та аспект, що змінює його, широкотрав’я з тривалою вегетацією. У трав’яному покриві домінує яглиця, за якою за рясністю йдуть копитняк європейський, зірочник лісовий, медунка, купина багатоквіткова, як домішка – фіалка дивна, вороняче око, чина весняна, гравілат міський, маренка запашна, розхідник звичайний, кропива дводомна та деякі інші. На початку вегетаційного періоду ранньовесняні рослини утворюють різнокольоровий суцільний покрив на схилах різної експозиції та крутизни.
Після 1917 року парк перетворився у природну лабораторію науковців лісової справи. Саме тоді була організована Краснотростянецька лісова дослідна станція. В 1928 році співробітниками станції закладено дендрологічний парк на зрідженій ділянці старого природного лісу, на вільних місцях якого введені нові породи. До кінця 50-х років у ньому вже нараховувалось понад 120 нових для північно-східної України видів дерев та чагарників. Розташований він на крутому південному схилі балки, що спускається до водойми.
У 1960 році парк був затверджений постановою як заповідний об’єкт республіканського значення. Нині він має статус загальнодержавного значення. В 1962-64 рр. на території парку на площі 6 га закладено новий дендропарк. Було висаджено понад 30 тисяч саджанців, отриманих із багатьох дендропарків і ботанічних садів. У дендропарку на той час нараховувалося понад 250 видів і різновидів дерев, чагарників і ліан. Нині в його живій колекції зібрані представники 40 родин. Найбільшим видовим різноманіттям представлені розові (55 видів і форм), бобові (20) та соснові (близько 30 видів).
Поряд з місцевими видами на території парку ростуть вихідці з різних регіонів України, природних зон, країн і континентів. Добре почуваються тис ягідний – із західних районів України, Криму, Західної Європи, Прибалтики та Кавказу; горіх маньчжурський – із Далекого Сходу; модрина сибірська – з Сибіру Росії, європейська – з центральної Європи; кипарисовик горіхоплодний, модрина японська, софора японська, хеномелес японський, горіх Зібольда – з Японії; айлант – з Китаю; дуб каштанолистий – з Азербайджану та Ірану та інші. Особливо вражає велика кількість вихідців з Північної Америки, що добре прижилися. Це сосни Веймутова та Банкса, ялини канадська та Енгельмана, псевдотсуг тисолиста і сиза, дуби північний і крупноплідний, ялиці одноколірна та бальзамічна, гікорі білий і гіркий, клен сріблястий, черемха пізня, гіркокаштан червоний, кипарисовик Лавсона, яловець віргінський тощо.
Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Тростянецький» має значну історичну, наукову та естетичну цінність. про останнє свідчить і той факт. що щороку тут відбуваються міжнародні пленери художників – пейзажистів, окремі картини яких зберігаються в галереї міста.

  1. Тростянец (Имение Ю.Л. и В.П. Кениг, Ахтырского уезда, Харьковской губ.) Столица и усадьба (журнал красивой жизни), 1916- №54.
  2. Артюшенко М.М. Нариси історії міста Тростянець/ Вид-во СумДУ, Суми, 2010. -152 с.
  3. Фон-Шультес Л.Г. Очерк Тростянецкого имения состоящего а Харьковской губернии. в Ахтырском уезде, принадлежащего Статскому Советнику Л.Е. Кенигу / Типография губернского правления, Харьков, 1887. – 110с.
  4. Орлов М.М., Шустов  Б. А., Кошкарев Н.А. Лесное хозяйство в Харьковских имениях Л.Е. Кениг- наследники / Типо-Литография Вильям Кене и К, С.-Петербург, 1913.-185с.
  5. Гурский В. В. Красно-Тростянецкая лесная опытная станция./ В.В. Гурский// – Харьков УкрНИИЛХА. – 1959.- 116с.

Ваш отзыв